четверг, 26 ноября 2015 г.

Мовні враження зі Львова


Хочу вам, друзі, розповісти трохи своїх вражень, що привезла зі Львова. З кожної подорожі ми привозимо якісь сувеніри, магніти чи смаколики. У Львові ця індустрія розвинена, як ніде в іншому місті України. І я, як справжня самашедша бібліотекарка туристка, набрала у цій подорожі стільки рухомого і нерухомого, друкованого і написаного, смачного і прикольного, що дорогою додому довелося складати зайву торбу.
Привезла я також і дещо нематеріальне, але таке, чим можу поділитися. Це – трошки лексичних вражень – десь новостворених, десь традиційних галицьких. Подаю їх вам, як почула.
Перше цікаве слово, що я почула у Львові - «недоправильно». Така собі характеристика, яку вживають люди, що спостерігають збоку за чиєюсь діяльністю. Щось типу «Не знаю, як… Але ви робите НЕ ТАК!». Дуже влучне словоутворення, як на мою думку.
Далі трошки «словника синонімів», що сформувався під час реалізації проекту «Бібліотека як міст культурної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у місцеві громади». Я мала нагоду познайомитися з багатьма творчими й соціально активними людьми. Всі вони ставляться до себе з деякою самоіронією і називають себе по-різному: «городскими сумасшедшими» (Тетяна Мерзла, Київ), «оглашенними» (Олена Остапчук, Житомир), «полоумними» (Вікторія Швидко, Львів), «ненормальними методистками» (Тетяна Кущук, Бердичів). А я хочу сказати, що якби всі сумашедші, ненормальні, полоумні і оглашенні були такими, як ці дівчата, ми жили б у найкращій з країн світу!
А тепер – трохи львівської говірки. Дивнувато мені було чути наголоси у словах «мо́нахи», «пам’ятник Тарасу́ Григоровичу», ще дивніше – кілька раз почути в одній промові «звідтам» (тобто «звідти»), трохи кумедною здалася фраза «не бе́мбає» (в значенні «не хвилює»). На додачу до почутих типових львівських висловів я ще й придбала собі маленьку книжечку Любові Панчишин «Ви приїхали у Львів – вивчіть кілька львівських слів». Тут вам і бамбетель з банячками, і пляцки з андрутами, і закру́ти в слоїках, і всякі інші цікаво́стки. Продається, до речі, таке чудове видання у книгарні «Глобус». Тож, як буде нагода, не забудьте заглянути (зауважте, що в неділю книгарня не працює).

Апофейозом моєї умовно «мовної» подорожі стала розмова з таксистом:
- Якою дорогою іхатимемо?
- Та отак попівздовж-попівздовж, і приїдемо...

понедельник, 16 ноября 2015 г.

Вернуться домой

Сегодня утром я вернулась домой из очередного путешествия. А домой ли? Почти полтора года я в Житомире. Мой дом здесь, мой дом в Луганске. Здесь - семья, там - родители. Здесь - новые знакомства, коллеги, работа, школа. Там - оставшиеся друзья и воспоминания о городе, которого нет. Недавно одна коллега, которая вынуждена была уехать из дома после Чернобыльской аварии, сказала мне: "Я живу здесь 25 лет и до сих пор думаю, что вернусь домой".
Я хочу домой, я не хочу домой. Я знаю, при каких условиях я хотела бы вернуться, и знаю, что жизнь не подчиняется строгим планам. От сумы, от тюрьмы и от "вернуться в Луганск" не зарекайся...
Уезжая в командировку, я заранее пишу в Фейсбуке, куда еду: а вдруг в этот город занесло кого-то из знакомых? Многие из нас нашли новый дом, но вместе с "у нас в Киеве / Житомире / Одессе /Львове" мы всё ещё часто говорим "у нас в Луганске". Мы вспоминаем какие-то отношения, правила, детали, которых уже нет и, возможно, больше не будет.
И все же хочется верить, что я смогу вернуться. Вернуться туда, где ждут, туда, где я нужна, где мне хорошо и уютно, где есть будущее и есть надежда. И это место - не точка на карте.
Вчера две милые женщины, две Тани, две блогерши легко уговорили меня снова писать блог. Легко - потому что и я наверное уже готова вернуться, и прошедшая неделя была нелегкой, но интересной и веселой, и есть, чем поделиться. Я гуляла вечером по Львову, а с неба "падав дощ". Ноги промокли, сумка с подарками тянула плечо, а мне было хорошо. Я хочу верить, что безвременье в моей жизни закончилось. И потому возвращаюсь в блогосферу - как часть моего мира, часть моего "дома". До новых спортивных встреч, друзья!